Давайте нарешті розплутаємо цей заплутаний клубок, який створили наші політики: чим керуватися у політиці - цінностями чи інтересами, що прийнятно у політиці - те, що морально, чи те, що вигідно? Здавалося б більш прийнятно у політиці мати за основу традиційні, перевірені людською історією, цінності; але тоді ми приречені послуговуватися в політиці чужими ідеями, чужими технологіями, бо свої породжує тільки духовна свобода, що, шукаючи нового, виходить за межі традиційних цінностей, створюючи нові цінності. Тоді може більш прийнятними у політиці є інтереси; але ми вже бачили, що необмежене слідування у політиці індивідуальним чи корпоративним інтересам руйнує суспільство. Отже - логічний глухий кут: або вторинність і некомпетентність, або олігополія і анархо-синдикалізм.
Насправді ніякого глухого кута нема: принцип - от що дозволяє оновлювати традиційні цінності і знаходити нове вираження інтересів чи поєднувати раніше непоєднувані інтереси. Принципи мають апріорну природу. Це означає, що принципи не походять з жодного досвіду, з жодного практичного знання, з жодного індивідуального бажання чи примхи. Принципи не вичитуються з книг, навіть дуже розумних, вони породжуються інтелектуальним зусиллям практичного мислення в тій чи іншій проблемній ситуації. Принципи мають походження від уявлення про універсальність людського буття, про дії людини з уявної позиції Бога: як би діяв Бог. Інтелектуальні принципи походять з дуже простих за змістом спрямувань - поєднуй, а не роз'єднуй; стверджуй, а не заперечуй; підтримуй життя, а не смерть; створюй перевагу духу, а не матерії; твори універсальне, а не тільки специфічне. У політиці - не розділяй і владарюй, а поєднуй і віддавай владу.
В своєму циклі статей "Платформа єдності. Принципи інтелектуальної поілітики" ми дотримуватимемося двох підходів. Перший підхід - ми будемо намагатися створювати таку платформу, яка би слугувала єдності не тільки всередині України, але і єдності з іншими країнами чи їх блоками. Другий підхід - ми намагатимемося демонстративно робити інтелектуальне зусилля кожного разу, коли шукатимемо спосіб побудувати платформу єдності в тому чи іншому напрямку шляхом формулювання відповідних принципів.
В наших коротких статтях про інтелектуальну політику ми побачимо різні типи принципів - правові, компетенції, самоусвідомлення і багатомірного узагальнення (генералізації). Тобто мова йде про різні типи принципів. Якщо багатомовність в країні є питання права, безпека - питання багаторівневої компетенції, добробут та лідерство - питання самоусвідомлення країни, то перезаснування країни, стратегування, цивілізація, Росія та Європа є питання багатомірного узагальнення.
Causa seu ratio - для будь-якої речі має бути причина або раціональна (розумна) основа як її існування, так і її неіснування (Спіноза). Ми кардинально змінюємо цей принцип: "Intellectualis causa" - для кожної речі ми самі породжуємо інтелектуальну причину її існування чи не існування. Причина має буде знайдена не в раціональності пояснення речі, а в інтелектуальному її створенні чи перетворенні. Причина політичних речей має не природне, а духовне походження. Щодо політики цей принцип означає, що усяка політика чи політична дія повинні мати в своїй основі не раціональне пояснення, а інтелектуальне зусилля.
Інтелектуальна політика - не ідеологія, не система поглядів і не те, що можна знайти чи вивчити як метод. Інтелектуальна політика - це спосіб підходу до політики з точки зору здійснення інтелектуального зусилля кожен раз, коли ми намагаємося вирішити яку-небудь проблему політики. Ми намагаємося розглядати політику не як мистецтво можливого, а як технологію принципово допустимого. Тобто інтелектуальне зусилля в політиці здійснюється не тоді, коли виникає проблема і іншого виходу просто нема, а завжди, кожного разу, при прийнятті будь-якого рішення.
Інтелектуальна політика дозволяє не заводити ситуацію у глухий кут, тобто бачити проблему задовго до того, коли вона спричинить кризу. Проблема для інтелектуальної політики виникає не тоді, коли всі погоджуються, що існує проблема, а тоді, коли хоча б мала частина суспільства вважає, що є проблема.
До сьогодні ми досить слабко розрізняли інтереси і принципи, компроміси і консенсуси, компромісні угоди і принципові угоди. Політичні партії і політичні лідери досягали угод шляхом компромісів, які мало торкаються української громади (наприклад, розподіл посад в майбутньому уряді як політична угода на виборах). Компроміси були засобом української асиметричної політики щодо Росії, Європи та США. Цьому має бути покладено край. Отже - керуйся не інтересами, а принципами, шукай не компроміс, а консенсус.
На місце інтересів у політиці мають прийти принципи. На місце компромісів - консенсуси. На місце компромісних угод - принципові угоди. Найбільша помилка нинішньої української еліти - національний інтерес. Інтереси бувають у живих мислячих істот. Інтереси можуть бути ще у невеликих колективах, наприклад партіях, що безпосередньо об'єднуються навколо спільних інтересів, які тісно спілкуються, вміють випрацьовувати спільні інтереси і витрачають зусилля на їх постійне оновлення та уточнення. Країна - це не об'єднання по інтересах. Не існує ніякого національного інтересу, бо в масштабах країни національний інтерес має бути представлений назовні, а отже він має бути в універсальному вигляді. Тому існують універсальні принципи, які або випрацьовує політична еліта країни і пропонує їх іншим країнам, або сама змушена користуватись випрацюваними кимсь принципами. Отже універсалізація глобальної дії як принцип, а не переслідування національних інтересів.
В той же час: цінності - більш фундаментальні, абстрактні і прості за своєю природою, принципи - конкретні, складні і динамічно змінювані на нові, коли старі перестають працювати. Але при цьому: в інтелектуальній політиці - цінності походять з принципів, в той час, як в раціональній політиці - принципи походять з цінностей. Отже природа самих цінностей залежить від нашого світогляду, від способу нашого самоусвідомлення, від того, як ми мислимо світ: як продовження власного "Я" чи як універсальність, спільність з іншими. Тому, якщо ви зробили інтелектуальне зусилля, вивели нову цінність як принцип чи пояснили поєднання на універсальному рівні раніше непоєднуваних інтересів як принцип, ви можете принципово дотримуватися цінностей чи принципово переслідувати інтереси - тоді це вже не має значення, але тільки тоді, коли у вас є цей принцип. Отже в інтелектуальній політиці - цінності походять з нових принципів, в той час як в раціональній політиці - принципи походять зі наявних цінностей.
Коли відбувається конфлікт різних систем цінностей, то в інтелектуальній політиці перемагають ті з них, які базуються на більш універсальних принципах, а в раціональній політиці перемагають ті з них, за якими стоять більш сильні інтереси, тобто більш забезпечені силою інтереси, яким у жертву приносяться цінності. Інтелектуальні принципи неможливо заперечити розумними чи раціональними інтересами, бо останні завжди програватимуть в універсальності. Інтелектуальні принципи можна заперечити ще більш універсальнішими чи інтелектуальнішими принципами. Найбільш універсальні принципи в інтелектуальній політиці і мають ставати цінностями, ідеалами. Отже пошук нових позитивних цінностей та ідеалів на принциповій основі - це є надмета інтелектуальної політики. Власне тому інтелектуальна політика - це навіть не принципи викладені в нашому циклі статей, це - підхід, застосований для віднайдення цих принципів. А отже принципи інтелектуальної політики час від часу мають переглядатися, коли перестають бути універсальними і слугувати консенсусу. Відтак інтелектуальне зусилля і пошук принципів є абсолютними, а кожен окремий принцип інтелектуальної політики - відносним, і як такий - має періодично переглядатися.
Наслідки такого підходу неважко спрогнозувати, бо те, що ми сформулювали, є продовженням традиції європейської політичної філософії. Отже нам потрібна політична філософія, публічне формування принципів, відстоювання їх у політиці. Нам потрібні інновації в політичній теорії як основа конституційного процесу, а не конституція як поточний політичний компроміс інтересів різних частин еліти. Нам потрібні політичні лідери нового типу і партії нового типу. Нам потрібна нова політична парадигма суспільного розвитку - не демократія, якою задешево торгують західні країни, а нова теорія самоврядно-стратегічної влади.
Більшість проблем в розумінні інтелектуальної політики полягають у тому, що людям здається, що вся політика має стати інтелектуальною. Але ніхто цього не бажає, тим більше, що це взагалі неможливо, як неможливо зробити весь світ ідеальним. Просто інтелектуальна політика має відділитися від раціональної і мати свій власний вплив на світ, свою власну перспективу.
Чи є така інтелектуальна політика відірвана від життя, нереальна? Зовсім ні. Відірвана від життя політика це якраз розумна чи раціональна політика, бо раціональні люди думають, що світ це їх інтерес і, отже, якщо у них буде до втілення їх інтересу сильна воля (індивідуальна воля, воля класу, воля нації), то вони завоюють весь світ. Вони іноді щиро не розуміють, чому світ їм опирається. Перемога окремого інтересу чи окремої, навіть групової, волі ніколи не була і не буде можливою, бо в світі є не одна, а багато воль, багато інтересів. Єдиний спосіб їх поєднати - знайти принцип, що виходить за межі інтересів одного чи групи, і поєднує їх. Кожен раз, коли знаходиться новий принцип спільності, принцип рівноваги інтересів різних країн чи їх об'єднань, світ переходить на новий рівень такої рівноваги. Зажди це придумував хтось інший. Чому б на цей раз Україні не спробувати це зробити?
В короткій перспективі інтереси можуть мати перевагу над принципами, але в довгостроковій перспективі інтереси ніколи не могли протистояти принципам, особливо тим, що створюють нову ціннісну основу. Отже світ рухають інтереси, але змінюють світ принципи.
Якби в Україні був Справжній Політичний Лідер, він би сказав так:
"Дуже часто доводиться чути неписаний принцип: "стань простіше, і люди до тебе потягнуться". Цей принцип застарів. Світ і життя в ньому стали складними. Люди це розуміють, люди це відчувають, і тому дедалі менше підтримуватимуть тих, хто пропонує прості рецепти щастя. Щастя стало складним. Щоб його досягати, потрібні інтелектуальні зусилля. Тому ми пропонуємо інший принцип: "стань інтелектуальнішим, і веди людей за собою". Хай одразу підуть не всі, але ти не маєш в угоду їм спрощуватись. Стій на своєму, іди далі. І тоді ті, хто пішли за тобою, поведуть інших.
Це не означає, що політика стане складною та незрозумілою. Ні, принципи - завжди прості, хоча створюються складно. Отже політики зобов'язані будуть до того, як щось пропонувати, зробити інтелектуальне зусилля. І в цьому інтелектуальному зусиллі вони мають спробувати виразити інтереси різних частин громади своєї країни, громад різних країн, як спільний принцип. І пропонуючи цей принцип, вони мають досягти консенсусу як всередині країни, так і з іншими країнами.
Раціональна політика і інтелектуальна політика - віднині це різні політики. Але інтелектуалізація політики не буде простою. Їй будуть обов'язково опиратися ті, хто в політиці звик бачити інтереси та компроміси. Вони ще довго зможуть використовувати які завгодно щілини в законодавстві і які завгодно способи здобути владу. Вони ще довго зможуть навіть переслідувати потім у владі свої інтереси. Але кожен раз, коли вони будуть говорити про інтереси чи компроміси не на принциповій основі, у них не буде права більше вважати себе інтелектуалами.
Еліта - це не клуб по інтересах і не секта догматиків віри в цінності. Еліта - люди, які живуть за принципами, а не за інтересами чи догмами. Еліта - люди інтелекту, а не ті, хто прагне грошей і влади, прикриваючись розмовами про мораль. Тому інтелектуальна політика - для інтелектуальних політиків. Інші тут - мають мовчати! Ubi nil vales, ibi nil velis3."
Але поки що у нас нема Справжніх Політичних Лідерів. У нас є просто політики - як при владі, так і в опозиції. В цьому сенсі вираз "Intellectualis causa" означає, що "причина має інтелектуальне походження". І тепер, якщо хто-небудь з політиків почне говорити про раціональну політику в будь-якому питанні або про національний інтерес - скажіть йому просто: "Intellectualis causa", і сподівайтесь, що він рано чи пізно почне розуміти сказане.
1 Лат. - "Причина, що має інтелектуальне походження", "інтелектуальна причина". Тома Аквінський, "Summa contra Gentiles". Повернутися
2 Лат. - "З тим, хто відкидає принципи, немає чого сперечатися". Повернутися
3 Лат. - "Де ти ні на що не здатен, ти не повинен нічого хотіти". Повернутися